Вівторок, 24.10.2017, 14:09
Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Сайт школи №2 м.Вараш

Меню сайту
Вхід на сайт
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Пошук
...
Національна дитяча гаряча лінія
...
Національна гаряча лінія
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Українські традиції

 День Матері

В Україні офіційно День матері почали святкувати з 2000 року. Саме тоді було постановлено вітати наших матусь у другу неділю травня. Але ідея виникла набагато раніше. У 1928 році Союз українок Канади вирішив вшанувати найрідніших мам. Отже, перший День матері святкували українці, та не в Україні. Але вже наступного року дійство відбулося у Львові, і знову ініціатором стала жінка – редактор тижневика "Жіноча доля" Олена Кисилевська (напевно, тільки жінка може збагнути усю сутність материнства). Того ж року "Союз українок" посприяв поширенню свята по всій західній Україні. Під їх патронатом різноманітні молодіжні та культурні організації влаштовували гучні дійства, аби вшанувати найрідніших матусь.

З приходом радянської влади День матері заборонила влада. Його не святкували впродовж майже 50 років. Коли Україна нарешті здобула незалежність, громадські організації, серед яких був той самий "Союз українок", повернули свято українцям.
Чому мами удостоїлися такого особливого ставлення – очевидно. Але на державному рівні символізм свята набуває глобальніших обрисів. Держава, чи то народ, вбачає у матері берегиню роду, спадщини, культурних цінностей, традицій та звичаїв, які вона передає свооїм діткам. В їхніх руках продовження роду та виховання достойних членів суспільства.

Цікаво, що День матері відзначається не тільки на державному рівні, а й на релігійному. Напевно, травень не випадково обрали для цього свята – це місяць Пречистої Діви Марії, до якої ще українські козаки та князі звертались за допомогою та заступництвом. Навіть для древніх слов'ян цей місяць був особливим: вони вважали, що природа-мати пишно одягає свою дочку-землю квітами та зеленню, щоби та дарувала людям життя.

День матері - це день, коли ми можемо подякувати нашим мамам за усе те добре, що вони для нас зробили, за їх самопожертву. Тому не забудьте привітати своїх найрідніших матусь. Цього дня ви можете подарувати їм щастя!

 


Великдень

Великдень — найбільше християнське свято. Цей день вважається днем Воскресіння Ісуса Христа і має ще одну назву — Пасха.

Святкувати Пасху в Україні почали наприкінці першого тисячоліття з приходом християнства. За біблійним сюжетом, Ісус Христос воскрес рано-вранці, i це Воскресіння супроводжувалось великим землетрусом: то ангел небесний відвалив камінь від дверей Гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці Марія Магдалина, Марiя, мати Якова та Соломонія прийшли до гробу з ароматами, щоб обмастити тіло Ісуса, але побачили відвалений камінь i порожній гроб, i тоді схвильованим жінкам з'явився ангел i сповістив про Воскресіння Господнє.

Свято Великодня має язичеські корені і народилося набагато раніше за свято Пасхи, ще до зародження в Україні християнства. В давнину землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими віруваннями і була тісно пов'язана весняна поминальна обрядовість.

Свято Великодня в Україні сьогодні символізує загальне відродження та обновлення.

Підготовка до свята

До Великодня віруючі готуються сім тижнів Великого Посту - одного з найсуворіших постів - саме стільки провів в пустелі Ісус Христос до свого розп'яття. Вважається, що у ці дні душа віруючого повинна "прислуховуватися" до Страстей Господніх, останніх днів Ісуса Христа в людській подобі. Цi сім тижнів називаються седмицями. Останній тиждень перед Пасхою називається Страстна Седмиця.

Особливе значення має Страстний Четвер - день, коли Ісус разом зі своїми ученнями на Таємній Вечері розділив святкову трапезу. Цей день ще називають Чистий Четверг, і всі православні по можливості намагаються причаститися. Ввечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Страстей Христових.

В Страстну П'ятницю з церкви виносять плащаницю - кусок тканини, в яку було загорнуто тіло Христа, де він зображений в гробу. В цей скорботний день приписується нічого не їсти. Плащаницю несуть навколо церкви, що символізує сходження Христа в.

В давніші часи християни після суботньої літургії не йшли з церкви, а залишались там до ночі, харчуючись хлібом і вином. В пам'ять про це в Страстну Суботу святять їжу. Під час служби священними міняють буденний одяг на святковий.

В ніч Воскресіння Христа, проводиться святкове богослужіння (великодня Служба Божа), святяться паски і яйця. Таким чином церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати "скороме", тобто їсти непісні страви. Багатий пасхальний стіл є символом небесної радості і символом вечері Господньої.

Святкування Великодня. Великодні звичаї

Наразі дослідникам досить важко розібратись, які саме великодні обряди коли й як виникли. З християнською великодньою обрядовістю змішалися давні язичеські обряди, пов'язані зі святкуванням весняного сонця. Під впливом християнського календаря язичеська обрядовість частково перемандрувала в Великодній тиждень, а частково й зовсім зникла, окільки припадала на Великий Піст, що був у повному контрасті з "весняною радістю".

У великодніх звичаях, відомих, головним чином, із записів очевидців XIX-XX ст., знаходяться сліди трьох різних, нашарованих один на одний, культів — культу роду, культу весняного сонця і культу Христа, що приніс людству ідею Воскресіння — ідею духовного й фізичного відродження. Вірування, спільне всім слов'янам, що на Великдень "сонце грає", чи "гуляє", хоч його і приймають за атрибут християнського свята, бо, мовляв "цього дня все веселиться на небі й на землі", було, мабуть, одною з основніших ідей весняного свята сонця, з якої випливали й дальші, в роді того, що "під Великодню неділю не вільно спати", бо "той, хто спить, своє щастя проспить".

Великодня служба божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священник сповіщав, що Христос воскрес, а всі присутні з трепетом відповідають: "Воістину воскрес!" Пiсля служби процесія тричі обходить навколо церкви, а потім починали процес освячення обрядових пасхальних страв: пасок крашанок, ковбас, хріну, сала, тощо. Господині збирають їх в кошики, прикрашені вишиваними рушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках i починають розговлятися.

Розговляються насамперед свяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок та писанок), серед свяченого має бути смаженина, часник, полин, хрін і соль.

В давніші часи, перед тим, як з'їсти свячене самому, господар йшов зі свяченим насамперед поміж худобу, христосувався з нею, сповіщав "Христос Воскрес!", а хтось із присутніх відповідав за худобу: "Воістину Воскрес!". Тоді господар торкався тричі свяченим кожної худобини і вимовляв: "Аби ся так не брало вівці (чи корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски".

На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня "небо огворено".

Після розговін починали дзвонити на дзвіниці, — а хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Дзвонили в дзвони ввесь день, а потім ще й другого та третього дня.

Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок.

Серед інших великодніх звичаїв відомо ще один, який полягає в розкладанні вогнищ на всю Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот на добрий урожай. Цей вогонь вважається святим і мусить сам погаснути.

Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною "на горбках". У могильні горбки закопають яйця та шкаралупу від з'їджених яєць, кості зі свяченого м'яса, свячену сіль, тощо; виливають і чарку горілки: "їжте, пийте й нас, грішних, поминайте". Часом цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають прохожим.

Дату святкування Великодня врегулював Перший Вселенський Собор в Нікеї 325 року. До цього в різних помістних Церквах святкували Великдень в різні дні. Були й такі, що святкували Великдень разом із євреями. Тож Нікейський собор постановив, що не вільно християнам святкувати Великдень, коли євреї святкують Пасху: "Епископ, свештеник или ђакон, који буде празновао васкрсење Христово пре пролећне равнодневице и заједно са Јудејима, нека буде свргнут" (Апостольські Правила, канон 7).

Дата Великодня має випадати на першу неділю після першої весняної повні місяця, яка наступає після весняного рівнодення. Якщо станеться так, що на цю неділю припаде й єврейська Пасха, то святкування Великодня переноситься на наступну неділю. Щоб уникнути помилки при визначенні Великоднеї неділі, постановлено також, що єпископ Олександрії повинен повідомляти дату Великодня щороку наперед.

Наприкінці IV сторіччя щорічні послання Олександрійських єпископів, було замінено Пасхалією, яка охоплювала більшу кількість років. Перша така пасхалія була оголошена в 388 році патріархом Тимофієм Олександрійським. В 436 пасхалія була видана вже на 95 років наперед (з 436 по 531 роки) одним із його наступників, святим Кирилом Олександрійським.

Відмінність у датах святкування Великодня у християнських церквах

Православна та греко-католицька Церкви дотримуються юліанського календаря. Відповідно до нього складаються і пасхалії. Римо-католицька церква у 1582 році перейшла на новий календар, запроваджений папою Григорієм XIII і відомий під назвою "григоріянського", або "нового стилю". В зв'язку з цим було запроваджено й нову пасхалію. За григоріанським календарем весна починається на тринадцять днів раніше від юліанського, внаслідок чого виникає різниця в датах святкування Великодня. Також трапляється, що в католицькій Церкві Великдень припадає разом із єврейською Пасхою, а іноді навіть і скоріше від неї, хоч це й суперечить постанові Нікейського Собору. Разом із католиками святкують Великдень за новою пасхалією і західні протестанти. Православні ж усіх Церков святкують Великдень згідно з постановами Нікейського Собору, буває, що всі християни святкують Великдень разом.

 


Вербна неділя

Неділя за тиждень перед Великоднем називається "Вербною". За християнським вченням у цей час Спаситель Христос уїжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Це дерево здавен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповідає про прихід весни і має цілющі властивості.

У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі - старі й малі, - бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу". Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти - одне поперед одного - стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька "котиків" - "щоб горло не боліло".

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли, а б'ючись, примовляли:

Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою - "щоб нечисть не чіплялася до тварин". Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду - "щоб град зупинився".

Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим' варивом хвору людину чи тварину - у повній надії, що "поможе". Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворувань.

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу - один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп'яли Спасителя: "за це її черви точать". Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: "Закохався, як чорт у суху вербу!" Козяча верба часто зустрічається на Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі "базоки" або "котики".

Олекса Воропай. "Звичаї нашого народу"

Чудодійні властивості верби:

  • Вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;

  • Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;

  • Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;

  • Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;

  • Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;

  • Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;

  • Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;

  • З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;

  • Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;

  • Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова";

  • Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;

  • Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;

  • У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби;

  • У Лятичівському повіті, коли господар виїжджав у поле сіяти — брав 2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.

  • Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.

  • За матеріалами: http://traditions.org.ua


Покрова Пресвятої Богородиці

Це велике християнське свято було встановлене на Русі в кінці Х - на початку ХІ століття. За переказами, йому передувала подія, що відбулася в місті Константинополі у Влахернському храмі 14 жовтня (1 ст. ст.) 910 року, де зберігалася велика християнська реліквія - риза Богородиці.

Ішла війна, місто було оточене сарацинами і практично уже не могло оборонятися. Під час всенощної, що відправлялася у храмі, юродивий Андрій, якого знали як дуже побожну людину, побачив видіння. Над людьми, що молилися, з'явилася Богородиця разом із ангелами та святими. Вона покрила людей своїм омофором і молилася разом з ними. Юродивий сказав, що бачив Богоматір, яка плакала над людьми і молилася за мир. Віруючі повірили, що Богородиця опікується світом, пильнує людство, застерігає його жити у мирі та спокої. Візантійцям вдалося зняти облогу і перемогти сарацинів.

Відтоді і відзначається свято Покрови Божої Матері. Тоді ж у Х столітті прийшло воно на Русь і з тих часів святкується 14 жовтня (1 ст. ст.).

За народною традицією Покрова - це плеяда осінніх свят, що підводили підсумок господарському, хліборобському року. В народі говорили: «Пречиста мати (Успіння) засіває, а Покрова збирає», «На Покрови останній день збору плодів». Вважалося, що саме на Покрови починається перше «зазим'я». Домашню худобу годували «дожинковим» снопом, тобто останнім, і вже з Покрови на пасовище не виганяли. З цього дня її тримали у хлівах і переводили на зимове харчування, навіть якщо ще не було снігу.

Селяни спостерігали за природою, намагаючись спрогнозувати майбутнє. Існували такі прикмети: на Покрови вітер із півночі - зима буде холодною і з великими снігами; на Покрову до обіду осінь, після обіду зима; не покрила Покрова землю снігом, не покриє і Різдво.

Знана Покрова і як період весіль. В народній свідомості із святим омофором Богородиці асоціювався покров (фата, вельон), яким покривалася голова нареченої. В народі казали: «Свята мати, Покровонько, накрий мою голівоньку, хоч ганчіркою, аби не зосталася дівкою» або «Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи у шматку, чи в онучу - най ся дівкою не мучу», «Прийде Покрова, дівці голову покриє», «Білий сніг землю вкриває, мене молоду заміж споряджає», «Покрівенько, Покрівенько, покрий мені голівоньку!», «Покрова всю землю листом покриває і мені голівоньку покриє».

Це був час для родинних відвідин, громадського свята, що відзначалося спільним застіллям. У с. Прибірськ Іванівського району Київської області (записано зі слів Тетяни Василівни Груць) до сьогодні зберігся звичай різати молодих півників і ходити до родини та сусідів на вечорниці чи, себто, посиденьки.

У народній творчості є багато прислів'їв та приказок, пов'язаних із святом Покрови :

  • До Покрови давали молоко корови, а по Покрові пішло молоко корові у роги.

  • До Покрови думай про пашу для корови.

  • Коли на Покрову вітер, то і весна буде вітряна.

  • Минула Покрова - зоставайся здорова*.

  • Минула Покрова - з'їла полудень корова**.

  • Прийшла Покрова - всохла діброва.

  • Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови.

  • Як на Покрову віє вітер з півдня - буде тепла зима.

  • Якщо до Покрови журавлі не відлетять, то зима настане поволі.

Запорозькі козаки вважали своєю покровителькою саме святу Покрову. У Запорозькій Січі була церква святої Покрови. Існує навіть переказ, що по зруйнуванні в 1775 році Запорозької Січі москалями козаки, які попросили захисту в турецького султана, із собою забрали й образ Пресвятої Покрови.


 

Старий Новий рік або Щедрий вечір

13 січня за новим стилем, відзначають українці  Щедрий вечір (свято преподобної Меланії, або Меланки).

Вважалося, що Меланка-Вода приходить на Щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні торжества та справити гостини.

Кутя була головним обрядовим блюдом в цей вечір. На Василя готували кутю щедру, жирну, заправлену смальцем або вершками. Ось звідси-то і повелося назва вечора - Щедрий. Новорічний стіл з 13 на 14 сильно відрізнявся від різдвяного пісного столу, тут вже було роздолля страв і різноманітність страв. На Меланку вже дозволялося їсти скоромне - сало, ковбаси, різні копченості. А які млинці, пироги та вареники готували господині, щоб віддячити щедрих і посіваю!

Перед вечерею сім'я  переодягалася в чисту білизну і сорочки. Після вечері слід було йти по гостям - до рідних, друзів, близьких і далеких - просити вибачення, щоб новий рік зустріти з чистими помислами. Популярним було на Меланку ліпити вареники з сюрпризами. Серед звичайних вареників із сиром, капустою, вишнями, картоплею траплялися вареники-сюрпризи з начинкою з цукру, або перцю. Нічого, що начинка гірка, весь наступний рік обіцяв щасливчикові солодке життя і благополуччя! Ще в вареники клали: нитку (до подорожей), гудзик (до обновкам), квасолину (до дітей), насіння (до нових знайомств), монетку (до грошей).

У цей вечір не рекомендують вживати в їжу птицю і рибу, тому що щастя може полетіти, а удача поплисти з дому. Віддайте перевагу багатою, жирної їжі - свинині, наприклад, тому що свиня риє вперед, щастя прориє до будинку. У Старий Новий рік потрібно було проводити веселий і добрий обряд з вечора - щедрування, а зранку - посівання. Щедрування - старовинний народний звичай, в якому церемоніальна процесія мирян обходила будинки і співала спеціальні щедровальние пісні, в який славився новий рік, звучали побажання щастя, добра і благоденства в новому році, бажали здоров'я членам сім'ї та процвітання господарству, і за це щедрувальники отримували винагороду від господарів. 14 січня з самого ранку - з 7 годин починається обряд засівання, в якому беруть участь тільки хлопчики і чоловіки. Символічно цей обряд знаменував засівання хлібних полів на багатий урожай і, звичайно, побажання господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю. Щедрують з вечора в основному дівчата, дівчатка й баби. А ось на Меланки ходять і групи хлопців. Це називається «водити Маланку». Молоді люди в масках і обрядових костюмах висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Зазвичай один хлопець переодягнений в жіноче вбрання і його називають Меланкою. Після закінчення ритуального обходу веселі  переодягнені щедрувальники йшли вранці на перехрестя доріг. щоб спалити «Діда», або «Дідуха», - символічний сніп соломи. Молодь продовжувала співати пісні і починала ігри - стрибали через дідуха, через багаття, символізуючи тим самим очищення від спілкування з нечистою силою. На світанку хлопці йшли посівати зерном. Брали зерна в рукавицю або сумку. Спершу йшли до родичів і хресних, потім вже до друзів і сусідів.

Насолоджуйтесь зимовими святами!
З Новим роком!

 


Святвечір

Куті смачної,
Коляди гучної,
Щасливого Різдва
І на весь Рік добра!

Сьогодні, 6 січня, Україна і весь православний світ, який живе за Юліанським календарем, матимуть Святвечір, або Багату кутю. Цього дня завершується Пилипівський, або Різдвяний піст. Його останній день називається Святим вечором, або Багатою кутею.

        До Різдвяних свят і до Святвечіра ретельно готуються. Прибирають у хаті, стараються повернути всі борги і забути всі кривди. На Святвечір не прийнято лаятися, сперечатися, карати дітей і живність, бо цього вечора худоба може заговорити людською мовою і поскаржитися Христові на поганого господаря. У батьківській хаті збирається вся родина: з’їжджаються вже дорослі діти зі своїми сім’ями, як би далеко вони не мешкали. Батько вносить до хати дідуха, стелить на столі сіно. Матір накриває сіно святковою скатерт